Витрачати багато часу в день на гру — це дивина? Але тільки не для молоді. Хоча у грі не завжди легко долати перешкоди, але завжди цікаво, чи не правда ж? А якщо можна зробити так само і в щоденних справах?
У грі ти створив персонажа та витратив 10 спроб на першому рівні. Проте у житті ти піднявся з ліжка, перевірив час першої пари та ліг назад спати.
У грі ти досяг 47-го рівня та відкрив нову здібність. Одначе у житті ти дивишся на брудний стіл та думаєш: «Прибрати його завтра чи післязавтра?».
Гейміфікація — от розв’язання щоденних проблем! Згодні?
Гейміфікація, або ігрофікація — це використання ігрових навичок та елементів гри у реальному житті. Здавалося б, навіщо?
Що ж, згадаймо власний досвід проведення гарного часу за комп’ютерною грою, та спробуємо його пов’язати з нашими студентськими обов’язками.
Квестові нагороди
Перевів ельфійку похилого віку через міст — нагорода 5 золотих монет! Але на жаль, в житті такі багатства ми не маємо. Тому використаємо щось більш доступне.
В реальному житті придумай нагороду собі сам: прогулянка з друзями, відпочинок 30 хвилин чи просто щось смачненьке — що завгодно підійде!
Бо якщо ти знаєш, що по завершенню малого чи великого завдання тебе очікує відповідна винагорода — ти маєш гарну мотивацію, а тіло виробить звичку заряджатися бадьорістю від майбутнього завдання та очікуваного призу.
Відзначення прогресу
Робити щось монотонне складно навіть з нагородами. Адже ти працюєш і працюєш, а результату ще не бачиш… Виправимо це!
Всі події у грі розбиті на рівні персонажу, бо це допомагає утримати зацікавленість гравця. Коли після довгої бійки з монстрами він нарешті бачить «New Level!» — гравця це надихає.
Тож і в житті поступи схоже: оціни свій прогрес, відзнач скільки зробив, а скільки ще залишилось. Можна намалювати стрічку прогресу і заповняти її впродовж виконання завдань.
Неважливо, чи ти намагаєшся кожен день робити десять віджимань чи пишеш реферат — як тільки переступиш сходинку, навіть якщо малу, помічай це собі та згадай, що твої зусилля не даремні.
Командна робота
Уяви ситуацію — ти вкладаєш багато сил у спільну студентську роботу, наприклад, у якийсь проєкт, а твої одногрупники — ні. Як бути?
Звернемось до досвіду участі у відеоіграх. Дуже часто люди, з якими ми будемо проходити квести, не мають однаковий із нами рівень, досвід гри та навички.
Отож, маємо пристосовуватися!
Довідайся, які у твоїх співкомандників «сили» та «слабкості», що вони вміють робити гарно, а що не дуже гарно.
У грі ми поставимо «цілителя» на задні позиції — а у житті ми посадимо програміста без ораторських навичок за комп’ютер, де він збере інформацію та передасть тій людині, що зможе гарно представити її слухачам.
Всі у команді не можуть бути тільки «стрілками» чи тільки «воїнами». Тому пропонуй співкоманднику найбільш відповідну позицію і користуйся функцією «Діалог», щоб розв'язати всі питання і знайти компроміси.
Бажання бути №1
Конкуренція — це не завжди агресивна та не доцільна форма заохочення до праці. Багато комп’ютерних ігор мають таблицю лідерів, де можна не тільки побачити тих, хто найбільше «задонатив» та витратив часу, які використовував «знаряддя» та «здібності», але й тих, хто досяг певних позицій.
Так само у реальному житті, для тих хто працює, є таке поняття, як «працівник місяця», а для студентів в університеті – «стипендіальний рейтинг».
Бажання бути найкращим з кращих мотивує нас, коли ми порівнюємо свої успіхи з успіхами інших. Це викликає бажання шукати нові засоби чи більше інформації для виконання наступного завдання. І може саме в наступний раз хтось скаже про тебе: «А ви знаєте, що … отримав найвищий бал? Цікаво, як це в нього вийшло!»
Отепер, коли інші питають: «Навіщо ти стільки граєш в ігри?», ти можеш відповісти: «Та це я так покращую свої життєві навички!».
Але чи зможеш ти нажати вчасно кнопку «Вийти з гри»?
Скільки не вивчай способів, але іноді доведеться замінити меч на олівець і сісти за новий квест у реальному житті. Це ж все-таки ігрофікація, а не гра!
Валерія Шульдінер
